Архітектурні пам'ятки

Дізнайтесь більше про архітектурну спадщину на офіційній сторінці
 
ПІДГОРЕЦЬКИЙ ЗАМОК
 

Підгорецький замок - історико-архітектурний шедевр ХVІІ століття, один із найкрасивіших замків України в стилі ренесанс, який за вишуканістю не поступається французькому Версалю. Розташований він у селі Підгірці Львівської області. Разом з Олеським і Золочівським замками Підгорецький замок включений у популярний туристичний маршрут, так звану «Золоту підкову Львівщини».
Спочатку цей замок, а точніше - оборонне укріплення, що датується приблизно 1530 роком, належало родині Підгорецьких. Від прізвища перших власників і походить назва замку. У 1633 році гетьман Станіслав Конецпольський купує у Підгорецьких їхню фортецю і починає її облаштовувати. Проект нових оборонних укріплень розробив архітектор Гійом Лавасер де Боплан, а проект самого палацу - італієць Андреа дель Аква. Будівельні роботи велися з 1635 року по 1640 рік. В якості будівельного матеріалу використовували цеглу та камінь.
Підгорецький замок за формою нагадує квадрат із довжиною сторони близько 100 метрів. Із трьох сторін - східної, південної та західної - його оточують п'ятикутні бастіони та глибокий рів. В'їзд до замку був обрамлений великою аркою з двома колонами. Північну терасу палацу прикрашали скульптури та балюстрада. 
В 1646 році Підгорецький замок відвідав король Речі Посполитої Владислав IV. Це була велика честь для мешканців замку. 
Підгорецький замок сильно постраждав у ході військових дій визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Відновлювальні роботи проводилися з 1656 по 1680 рік і вже при новому господарі палацу - Яні III Собеському, який отримав Підгорецький замок в якості подарунка. Однак недовго Собеські насолоджувалися пишністю своєї резиденції. Через вісім років після реконструкції на Підгорецький замок звалилося нове лихо - татари, в результаті нападу яких палацові будівлі отримали серйозні пошкодження. 
З 1720 року Підгорецький замок переходить до Ржевуських. Дуже багато для замку зробив Вацлав Ржевуський. Підгорецький замок змінився в ході детальної реконструкції, а також у результаті нових будівельних робіт, проведених новим власником: у палаца з'явився третій поверх, а також був створений одноповерховий заїжджий двір. Вацлав Ржевуський наповнив свою резиденцію творами скульптури та живопису - в одній тільки їдальні можна нарахувати понад 70 картин. Також він організував тут театр із оркестром. Підгорецький замок вражав розкішшю та красою. Тут влаштовувалися пишні паради і прийоми європейських монархів та вельмож. Це був золотий час для замку. За Вацлава Ржевуського було побудовано у 1788 році костел Вознесіння Святого Йосифа. Проектував його архітектор Романус. Костел виконаний у стилі бароко і являє собою 30-метрову ротонду, прикрашену колонами. Над колонами встановлені білокам'яні скульптури святих. 
Архітектурний ансамбль замку доповнює красивий парк. Це насправді пам'ятник садово-паркового мистецтва. Підгорецький парк було розбито у XVII столітті, він виконаний в італійському стилі. Це ледь не єдиний італійський парк в Україні.
Після Ржевуських Підгорецьким замком володіли князі Сангушко, які створили тут приватний музей. За радянських часів замок у Підгірцях було розграбовано. Згодом у його приміщеннях розміщувалися палати санаторію для хворих на туберкульоз. У результаті сильної пожежі в 1956 році інтер'єру замку було завдано значних збитків. У 1997 році Підгорецький замок передали під патронат Львівській галереї мистецтв. Зараз у Підгорецькому замку ведуться реставраційні роботи.
 

 

Резиденція митрополитів Буковини і Далмації


Архітектурний ансамбль Резиденція митрополитів Буковини і Далмації – духовний символ толерантності буковинського краю. 
Чернівці – одне з наймальовничіших міст України. Його планування при значних перепадах у рельєфі місцевості створює розмаїття пейзажів,що розкриваються у своїй безперервній мінливості і неповторності. 
Розвиток будівничої індустрії, підготовка фахівців відповідного рівня, які були правонаступниками один одного, зумовили творення єдиного цілісного ансамблю міста. Ціла плеяда місцевих, українських, австрійських і чеських архітекторів та будівельників знайшли у місті, що бурхливо розвивалося, благодатний ґрунт для втілення будівельного досвіду Заходу. При цьому далеке від канонів архітектурної класики власне самовираження виявили  Йозеф Главка, Йозеф Грегор, Ервін Мюллер, Губерт Гесснер, Густав Фріч, Йозеф Легнер, Адам Аппенцеллер та чимало інших всесвітньо відомих і маловідомих архітекторів і скульпторів.
Наймасштабнішим проявом постромантичних тенденцій в архітектурі Чернівців  є  ансамбль Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, збудований впродовж 18 років (1864-1882 рр.).  В його стінах нині  розташований Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. 
Резиденція – дух Буковини, симбіоз стилів і культур різних  народів, які населяли цей край. Можна проводити паралелі з середньовічними фортецями чи палацом Алькасаром в іспанській Гранаді, відшукувати елементи візантійської чи романської архітектури, знаходити традиційні буковинські орнаменти в оздобі дахів, прикрашених кольоровою черепицею, чи дивуватись стелям парадних залів, що так схожі на гуцульські різьблені шкатулки, та разом усі ці елементи творять всеперемагаючий акорд краси й гармонії. 
Автор цього вишуканого шедевру, який і сьогодні визначає  архітектурний образ Чернівців, чеський архітектор і меценат Йозеф Главка (1831-1908). Прибувши до Чернівців він створив один із визначних витворів європейського мистецтва другої половини XIX ст. За його проектами   збудовано близько 150 споруд у ряді країн Європи,  проте лише Резиденція митрополитів Буковини і Далмації  визнана  пам'яткою всесвітнього значення.  На засіданні 35 сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО архітектурний ансамбль під №1330 включений до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО за трьома критеріями. 
Критерій (ІІ). Архітектурний ансамбль Резиденція митрополитів Буковини і Далмації  -  грандіозний історичний духовний центр православної Східної Європи, де здійснювалися функції світського і клерикального адміністративно-територіального керування, церковного богослужіння і духовного навчання.  На час будівництва православна митрополія Буковини -  найбільший православний центр південно-східної Європи. 
Властивості архітектурно-просторового композиційного вирішення архітектурного ансамблю надали підстави називати  його чудом Сходу. Після завершення будівництва місто Чернівці отримало метафоричну назву Єрусалиму на Пруті. 
Критерій (ІІІ). За художніми принципами архітектура ансамблю поєднує історичні традиції розпланування часів зниклої Візантії, романського періоду монастирського будівництва, цегляної готики Центральної та північно-східної Європи та планувальні принципи бароко. 
Критерій (ІV). Архітектурний ансамбль Резиденції  засобами пластичного мистецтва і архітектури втілює високі ідеали людства. Він -  унікальний витвір просторового мистецтва, який мав значний вплив на розвиток культової архітектури та монументального мистецтва Центральної і Східної Європи. 
Крім чотирьох виокремлених  критеріїв унікальності необхідна умова номінування - автентичність і цілісність об’єкту. Відповідно до постанови Ради міністрів Української  РСР від 24 серпня 1963 р. Резиденцію взято на державний облік за категорією національного значення, за видовою ознакою Резиденція  -  пам’ятка   архітектури, що  не має прямих аналогів в Україні. 
Ансамбль приваблює своїм незвичним виглядом, скидаючись на середньовічний замок. Високі цегляні стіни, оздоблені  різьбленим каменем,  стрункі вежі, торці будівель і ризаліти, завершені високими зубцями,  круті схили дахів, критих викладеною узором поливаною черепиці білого, голубого, зеленого і коричневого кольорів, - усе це створює враження вічної піднесеності і святковості. 
Ансамбль Митрополичої Резиденції складається з трьох монументальних  корпусів, розташованих у вигляді кириличної букви «П», які утворюють парадний двір-курдонер. У центрі, як довершення головної алеї, височить  Митрополичий корпус.  Разом із двома боковими корпусами семінарії і монастиря утворюється своєрідний бароковий церемоніальний двір. При спорудженні двоповерхового корпусу Резиденції Главка взяв за взірець комплекс  Віденського Арсеналу. 
Ксьондз Ян Бадені, який відвідав Чернівці  наприкінці ХІХ ст. у  щоденнику «В Чернівцях. Враження з кількаденної поїздки» із захопленням писав: «…резиденція вражає розмірами, засліплює червоністю стін, дахами, що блищать всіма кольорами веселки, вежами й вежечками всіх барв і розмірів… Бути в Чернівцях, а «резиденції» не побачити – це бути в Римі і не бачити папу Римського». Доктор архітектури Юрій Рєпін, вражений  величчю резиденції більш ніж через століття, зазначав: «Геніальність ансамблю резиденції в тому, що вона не може бути повторена ні в цілому, ні в деталях. Будівля Резиденції стала символом міста, подібно до того, як  Собор святого Петра – символ християнського світу, Сіднейська опера – символ Австралії». Нинішнє покоління пам'ятає і прагне дотримуватися духовного заповіту Йозефа Главки «Будьте щедрими і великодушними, творцями, а не руйнівниками».
 

Будинок з химерами

Це, мабуть, найвідоміша будівля у Києві. Будинок розташований у теперішньому центрі Києва, неподалік від Палацу президента України, а на початку ХХ століття все було інакше. Тоді в цій частині Києва були проведені роботи по впорядкуванню цієї доволі занедбаної території. На місці осушеного Козиного болота побудували театр Соловцова (нинішній театр ім. І. Франка), а ділянка землі на кручі, що височіла над театром, продавалася на міському аукціоні за дуже низькою ціною, оскільки вона була геть непридатна для будівництва. Тому рішення архітектора Владислава Городецького зводити там будинок для своєї родини викликало всезагальне здивування.  
Будинок з химерами побудований у стилі модерн у 1902-1903 рр. За рік побудували сам будинок, і ще два роки було витрачено на зовнішнє та внутрішнє його оздоблення. Це був перший будинок у Києві, зведений з використанням нового матеріалу – цементу. Здійснення такого проекту могло служити ще й рекламною акцією продукції промисловця Ріхтера, що займався виробництвом цементу. Для того, щоб створити стійку основу для будинку, на крутому пагорбі було вбито близько 50 бетонних паль на глибину 5 метрів. З боку вулиці Банковій будинок має три, а з боку театру ім. Івана Франка – шість поверхів.  
І зовнішнє оформлення будинку, і внутрішні інтер’єри не повторюються більше ніде, у них відбилися не тільки фантазія й майстерність архітектора, але і його пристрасть до полювання. Зовні будинок являє собою незабутнє видовище. Фасад багато прикрашений фігурами реальних істот гіпертрофованих розмірів. Тут і дівчата верхи на рибах (їх часто мають за русалок), що розкинули свої сіті; і дельфіни, і морські гади, крокодили, величезні жаби, латаття небувалих розмірів, голови носорогів, антилоп, ящірок що стрімко біжать по струнких колонах; орли, що хижо розправляють крила; слони, хоботи яких служать водостоками під час дощу. 
Цей будинок було задумано використовувати в якості прибуткового. Шість з семи квартир здавалися в оренду заможним людям – іншим постояльцям житло такого рівня було не по кишені. А один поверх – третій з боку двору, а перший з боку центрального входу з вулиці Банкової, займала квартира самого Городецького. Планування кімнат було складено таким чином, що перші сонячні промені світили у вікна прислуги: куховарок та покоївок. Це й логічно, адже персонал що обслуговує, повинен просипатися першим, щоб вчасно ще до пробудження мешканців приготувати все необхідне. Ближче до полудня сонце потрапляло в кабінет Городецького, де він зазвичай працював у цей час, а наприкінці дня заглядало у вітальню. 
Що стосується внутрішнього декору – те він ще більш примхливий, ніж зовнішній. Якщо входити з центральних дверей – то перше приміщення відразу ж дивує й захоплює. Стіни цієї кімнати покриті розписами, на яких зображено підводний світ із затонулими кораблями. Центр стелі прикрашає ліпнина у вигляді спрута. Щупальця цього декоративного восьминога виконані у вигляді сплетіння раковин, морських зірок, рослин, усі вони розфарбовані в різні кольори та вкриті шаром перламутру. Виготовлений цей величезний восьминіг з гіпсу, його щупальця спускаються до самих стін. Якщо ліпнина в першому залі оригінальна, то люстра була втрачена, а нинішня – це копія, відновлена по фотографіях. 
Ліворуч знаходяться кімнати, що належали родині Городецьких. У цій частині будинку й на сходах, що ведуть нагору, під час реставраційних робіт вигляд приміщень відновили за фотографіями, які робив сам Городецький. Інша частина приміщень втратила декор у другій половині 20 століття, і була просто відремонтована. 
У колишній вітальні Городецького зараз розташовується малий переговірний зал. Найяскравішою оздобою цієї кімнати також є ліпнина, що зображує гірлянди квітів ірисів. Виконана вона у білих, рожевих та ніжно-зелених тонах. У колишній вітальні, як і в інших кімнатах, встановлені старовинні груби, облицьовані кахлями рідкісної краси. Усі печі справні, і їх можна розтопити в будь-який момент. 
В їдальні в око перш за все впадає – при її виготовленні були використані великі лосині роги. Ліпнина в їдальні теж дуже вигадлива – вона зображує всіляку городину та інші продукти: тут можна розгледіти і часник, і артишоки, і буряк, та багато чого іншого. Посуд та картини в цих кімнатах і в інших приміщеннях не збереглися, зараз кімнати прикрашені музейними експонатами. 
З залу-вітальні зі спрутом, на верхні поверхи ведуть сходи з білого мармуру. І самі сходи, і поручні, і гіпсовий декор чудово збереглися. Між 4 і 5 поверхами на сходах ще при Городецькому було встановлено електричний світильник у вигляді гігантського сома – він працює й зараз. Характерно, що якщо зовні будинок прикрашають живі тварини, то всередині всі вони представлені вже у вигляді здобичі мисливця. 
Відомо, що пристрасть до полювання закинула архітектора Городецького в Африку. Сафарі в Кенії коштувало чимало, тому в 1912 році він заклав особняк Київському суспільству взаємних кредитів, і повернути собі його вже не зміг. 
В 1913 році Будинок з Химерами придбав Данила Балаховський, що служив агентом французького консульства в Києві. У період після Жовтневої революції й до Великої вітчизняної війни Будинок з химерами був комуналкою. Відомо, що у ці роки будинок майже не постраждав, тому що в ньому мешкали викладачі, митці та інші представники інтелігенції, які шанобливо ставилися до майстерності архітектора. 
Після ВВВ будинок став лікарнею ЦК КПУ. Це був найбільш нещасливий період для будинку. Усі стіни пофарбували олійною фарбою. У деяких кімнатах кількість шарів досягала 16 – усе це реставраторам довелося змивати, щоб розкрити вцілілі розписи. Медична апаратура, прикріплена до стін, створювала вібрацію, і в стінах з’явилися глибокі тріщини. Для стабілізації будинку нижні поверхи засипали землею, але ситуацію це не врятувало. Почали валитися цементні фігури, що прикрашають фасад будинку (усередині вони були порожніми). 
У цей час закривалась на ремонт резиденція президента України – Маріїнський палац, і перенести її було вирішено в стародавню будівлю на Банковій. В 2003-2004 рр. пройшла реконструкція будинку, яка, за оцінками фахівців, обійшлася в межах 30-40 мільйонів гривень. Були відновлені внутрішні інтер’єри будинку, розпис, паркет. Скульптури з фасаду зняли, заповнили їх зсередини та вкрили спеціальною фарбою, яка протягом 25 років гарантовано буде захищати їх від впливу атмосферних явищ. Стіни укріпили з використанням сучасних технологій. По закінченню реставрації будинок придбав статус Малої резиденції Президента України, призначеної для прийому закордонних делегацій.  
 
 
 
 

Тауер 

 
Будівництво Тауера почалося в 11 столітті, коли Британські острови піддалися нормандському завоюванню і герцог Вільгельм був проголошений королем Англії. За наказом Вільгельма I, який так і залишився в історії під ім'ям Завойовник, поблизу стін Лондона почали зводити фортецю, яка могла б захищати місто від вторгнення і контролювати гирло Темзи. Але важливою причиною зведення потужного замку було також бажання Вільгельма I продемонструвати силу королівської влади непокірним городянам і місцевій феодальній знаті.
У 1078 році в фортеці почалося будівництво вежі, яка збереглася до наших днів під ім'ям Біла вежа. Ця значна вежа-донжон, що служила житлом короля, очевидно і дала назву всій фортеці – Тауер, а Білою вежа була названа пізніше, коли за часів короля Генріха III стіни вежи були ретельно вибілені в білий колір. Спочатку Тауер являв собою типовий тип нормандського укріплення з потужним донжоном, головним захистом якого були товсті стіни, що досягали 4 метрів, але згодом англійські монархи неодноразово перебудовували і добудовували фортецю.
У 13 столітті, після того як англійські королі під час Хрестових походів побачили системи укріплень східних фортець і європейських замків, навколо Тауера став зводитися пояс захисних укріплень. При Генріху III в середині 13 століття була збудована внутрішня стіна з 13 баштами, в кінці 13 століття при Едуардові I з'явилися вже й зовнішні фортечні стіни, а також водяний рів. Одночасно з системою укріплень на замковому подвір'ї в 13 столітті відбувалося будівництво й інших будівель, в тому числі королівського палацу, який був зруйнований військами Кромвеля в 16 столітті, і церкви Святого Петра, яка збереглася до наших днів, але зі значними перебудовами. На початку 16 століття, коли за замком закріпилася похмура і кривава слава, комплекс укріплень Тауера доповнився двома бастіонами – Леджес Маунт і Брас Маунт.
Починаючи з 1190 року, Тауер міцно закріпив за собою славу в'язниці, в якій містилися, піддавалися тортурам і стратам найрізноманітніші в'язні, нерідко навіть королівської крові. У 1483 році в одній з веж замку, яку прозвали згодом Кривавою, були вбиті два маленьких принца, племінники короля Ричарда III – Едуард і Ричард. При Генріху VIII на пласі Тауера склали голови дві його дружини – Анна Болейн і Катерина Говард, привиди яких за легендою тепер іноді прогулюються по замку. Менш знатних в'язнів страчували не на замковому подвір'ї, а на розташованому за стінами Тауера пагорбі, куди збиралися подивитися на страту зіваки з усього міста. Голову після страти у науку іншим залишали насадженою на палю, а тіло відвозили для поховання в підвали замкової каплиці, де згодом було виявлено понад 1500 скелетів. Остання страта на території фортеці сталася в роки Другої світової війни, коли в кінці літа 1941 року тут було розстріляно деякого Йозефа Якобса, звинуваченого у шпигунстві на користь нацистської Німеччини.
Крім тюремних функцій Тауер майже п'ять століть був королівським монетним двором, особливий розквіт якого припав на роки правління Генріха VIII. Після низки церковних реформ, проведених Генріхом VIII, монетний двір був щедро забезпечений сріблом, вилученим у монастирів. У стінах Тауера протягом багатьох століть існував арсенал, в якому зберігалися обладунки та особиста зброя короля, а також при арсеналі були великі склади зі зброєю для армії і флоту. Ключовою фігурою в наповненні арсеналу різноманітним озброєнням був знову-таки король Генріх VIII, який мріяв бачити Англію значною військовою державою.
На тлі всіх цих важливих державних служб вельми незвично виглядає той факт, що в Тауері кілька століть існував найстаріший в Лондоні зоопарк. Початок звіринцю було покладено ще в 13 столітті, коли в Тауері з'явилися леви, привезені з континенту в дар королю Іоанну Безземельному. Пізніше королю Генріху III були подаровані леопарди, слон і білий ведмідь, продовжував розширюватися звіринець і в епоху наступних королів, але для публічного відвідування зоопарк відкрився тільки при Єлизаветі I, у другій половині 16 століття. Збереглися відомості, що в 18 столітті квиток коштував 1,5 пенні або ж відвідувач міг принести з собою кішку або собаку для корму левам. У 1830 році був відкритий звіринець у парку Риджентс, куди перевезли всіх тварин з Тауера.
У середині 19 століття старовинний комплекс замку Тауер був оновлений і перебудований, в 1843 році на місці колишнього рову з'явився зелений газон, були розширені вікна в багатьох вежах, які вже давно не грали роль оборонних споруд. У 1894 році був зведений знаменитий Тауерський міст, який завдяки своїм неоготичним башточкам виглядає велично і красиво. Башти виконують не просто декоративну функцію, всередині них розташовані парові машини, які розводять прольоти мосту. У роки Першої та Другої світових воєн в Тауері знову з'явилися ув'язнені, які могли становити загрозу державі і звинувачувалися в шпигунстві.
 

 

Історія трьохсотметровій металевої вежі почалася ще в 1887 році. У процесі її будівництва було задіяно більше трьох сотень робочих, в результаті в березні 1889 Ейфелеву вежу побачив Париж. Головним архітектором цього неперевершеного творіння був відомий французький інженер Густав Ейфель. Саме він вирішив звести в місті абсолютно нову залізну конструкцію, аргументувавши свій вибір тим, що така споруда не зажадає великих фінансових вкладень. У перший час місцеві жителі не живили великої симпатії до майбутньої міської визначної пам'ятки, до того ж надійність металевої конструкції викликала безліч сумнівів. Споконвічна висота Ейфелевої вежі становила 312 метрів, в той час вона була найбільшою в світі. Згідно інженерним проектам вежа підлягала знесенню через двадцять років після зведення, проте її долю значно змінило розвиток радіомовлення. Так в 1921 році на Ейфелевій вежі була встановлена ​​перша антена, і почалося активне радіомовлення. Трохи пізніше, в 1935 році з'явилося і телевізійне мовлення, а через 22 роки була добудована телемачта, в результаті чого висота вежі стала більше на 12 метрів. Вага цього оригінального і неповторного споруди становить 10 тисяч тонн, при цьому коливання його верхній частині, навіть у найсильнішу негоду, не перевищують 15 сантиметрів. Ейфелева вежа прекрасна в будь-який час доби і пору року. Сонячним ранком вона виглядає юною, тонкої і витонченої, а з настанням сутінків підсвічується і виглядає ще більш ефектно. Щодня о 19:00 на Ейфелевій вежі включається ілюмінація і тисячі миготливих вогників вражають уяву здивованих мандрівників. Особливо красива вежа під час новорічних свят, коли її конструкції прикрашаються різнокольоровими гірляндами яскравих вогнів. Освітлювана електричними лампочками, вона стає схожа на величезну ялинку, яка урочисто підноситься в самому центрі французької столиці. Сьогодні Ейфелева вежа використовується не тільки як телевізійна вишка або станція метеорологічної служби, вона є найпопулярнішим туристичним об'єктом. На вежі розташовані три оглядові майданчики, з яких відкривається приголомшлива панорама Парижа. Щоб потрапити на самий верх конструкції, потрібно подолати тисячу й сім сотень ступенів. На першому поверсі знаходиться ресторан, де подаються страви національної кухні. На другому ярусі гостям пропонується постояти на просторій оглядовому майданчику. А піднявшись на третій поверх башти, можна заглянути в зберігся до наших днів робочий кабінет Гюстава Ейфеля. З вікон кабінету можна милуватися околицями французької столиці. Біля підніжжя вежі завжди йде жвава торгівля. Тут можна не тільки придбати різноманітні сувеніри, а й сфотографуватися на пам'ять або поласувати смачними смаженими каштанами. Щороку Ейфелеву вежу відвідують більше шести мільйонів туристів, а за всю свою довгу історію вона прийняла майже двісті сорок мільйонів гостей, незмінно залишаючись найромантичнішим пам'ятником Парижа.

Read more at: https://fr.igotoworld.com/ua/poi_object/1028_eiffel-tower.htm

Історія трьохсотметровій металевої вежі почалася ще в 1887 році. У процесі її будівництва було задіяно більше трьох сотень робочих, в результаті в березні 1889 Ейфелеву вежу побачив Париж. Головним архітектором цього неперевершеного творіння був відомий французький інженер Густав Ейфель. Саме він вирішив звести в місті абсолютно нову залізну конструкцію, аргументувавши свій вибір тим, що така споруда не зажадає великих фінансових вкладень. У перший час місцеві жителі не живили великої симпатії до майбутньої міської визначної пам'ятки, до того ж надійність металевої конструкції викликала безліч сумнівів. Споконвічна висота Ейфелевої вежі становила 312 метрів, в той час вона була найбільшою в світі. Згідно інженерним проектам вежа підлягала знесенню через двадцять років після зведення, проте її долю значно змінило розвиток радіомовлення. Так в 1921 році на Ейфелевій вежі була встановлена ​​перша антена, і почалося активне радіомовлення. Трохи пізніше, в 1935 році з'явилося і телевізійне мовлення, а через 22 роки була добудована телемачта, в результаті чого висота вежі стала більше на 12 метрів. Вага цього оригінального і неповторного споруди становить 10 тисяч тонн, при цьому коливання його верхній частині, навіть у найсильнішу негоду, не перевищують 15 сантиметрів. Ейфелева вежа прекрасна в будь-який час доби і пору року. Сонячним ранком вона виглядає юною, тонкої і витонченої, а з настанням сутінків підсвічується і виглядає ще більш ефектно. Щодня о 19:00 на Ейфелевій вежі включається ілюмінація і тисячі миготливих вогників вражають уяву здивованих мандрівників. Особливо красива вежа під час новорічних свят, коли її конструкції прикрашаються різнокольоровими гірляндами яскравих вогнів. Освітлювана електричними лампочками, вона стає схожа на величезну ялинку, яка урочисто підноситься в самому центрі французької столиці. Сьогодні Ейфелева вежа використовується не тільки як телевізійна вишка або станція метеорологічної служби, вона є найпопулярнішим туристичним об'єктом. На вежі розташовані три оглядові майданчики, з яких відкривається приголомшлива панорама Парижа. Щоб потрапити на самий верх конструкції, потрібно подолати тисячу й сім сотень ступенів. На першому поверсі знаходиться ресторан, де подаються страви національної кухні. На другому ярусі гостям пропонується постояти на просторій оглядовому майданчику. А піднявшись на третій поверх башти, можна заглянути в зберігся до наших днів робочий кабінет Гюстава Ейфеля. З вікон кабінету можна милуватися околицями французької столиці. Біля підніжжя вежі завжди йде жвава торгівля. Тут можна не тільки придбати різноманітні сувеніри, а й сфотографуватися на пам'ять або поласувати смачними смаженими каштанами. Щороку Ейфелеву вежу відвідують більше шести мільйонів туристів, а за всю свою довгу історію вона прийняла майже двісті сорок мільйонів гостей, незмінно залишаючись найромантичнішим пам'ятником Парижа.

Read more at: https://fr.igotoworld.com/ua/poi_object/1028_eiffel-tower.htm

 Ейфелева вежа

 
Е́йфелева ве́жа (фр. la Tour Eiffel) — архітектурна пам'ятка Парижа, розміщена на Марсовому полі, символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора Густава Ейфеля. Сам Ейфель називав її «300-метровою вежею» (фр. tour de 300 mètres), інша, народна назва — «Залізна пані» (фр. La dame de fer). Популярний туристичний об'єкт, щорічно приймає понад 6 мільйонів відвідувачів. У 2007 році на вежі побувало 6 893 000 осіб, що на 78 000 відвідувачів більше, ніж у 2006, а за її історію з 1889 до 31 грудня 2007 року — 236 445 812 осіб. Вежа стала найвідвідуванішою і найфотографованішою туристичною пам'яткою світу.
Була зведена як тимчасова споруда для ознаменування сторіччя з дня початку Французької революції та до відкриття паризької Всесвітньої виставки 1889 року, що розташовувалась у палаці Трокадеро з 6 травня до 31 жовтня та символізувала багатство і незалежність Франції. Вежу збирались розібрати через деякий час після завершення виставки, але завдяки уже встановленим там радіоантенам, це рішення було скасоване.
Французька влада вирішила влаштувати Всесвітню виставку на честь столітнього ювілею Великої французької революції (1789 року). Паризька міська адміністрація попросила відомого інженера Густава Ейфеля внести відповідну пропозицію. Спочатку Ейфель був трохи спантеличений, але потім, переглянувши свої папери, вніс на розгляд креслення 300-метрової залізної вежі, якому він до цього майже не приділяв уваги. 18 вересня 1884 року Густав Ейфель отримує спільний зі своїми співробітниками патент на проєкт, а згодом викуповує у них же і виключне право. 
Конкурс архітектурних та інженерних проєктів, що мали б визначити архітектурний вигляд майбутньої Всесвітньої виставки, стартував 1 травня 1886 року. У конкурсі взяли участь 107 претендентів, більшість з яких в тій чи іншій мірі повторюють проєкт вежі, запропонований Ейфелем. Розглядалися також різні екстравагантні ідеї, серед яких, наприклад, гігантська гільйотина, що мала б нагадувати про Французьку революцію 1789 року. Була запропонована і кам'яна вежа, але розрахунки і досвід минулого показали, що дуже важко було б спорудити кам'яну споруду, яка була вищою за 169-метровий монумент Вашингтона, спорудження якого вартувало величезних зусиль США за декілька років (1848—1884) до цього. Проєкт Ейфеля стає одним з чотирьох переможців, і тоді інженер вносить до нього остаточні зміни, знаходячи компроміс між первісною чисто інженерною схемою конструкції і декоративним варіантом. 
Зрештою конкурсний комітет зупиняється на проєкті Ейфеля, хоча сама ідея вежі скоріш за все належала двом його співробітникам — Морісу Кехлену (Maurice Koechlin) і Емілю Нугьє (Émile Nouguier). Зібрати протягом двох років таку складну споруду як вежа, можливо було тільки тому, що Ейфель застосував особливі методи будівництва. Цим і пояснюється рішення виставкового комітету на користь цього проєкту. Завоювавши перше місце у конкурсі, Ейфель з ентузіазмом вигукнув: «Франція буде єдиною країною, яка має 300-метровий флагшток!». 
Аби вежа краще відповідала естетичним смакам вибагливої паризької публіки, архітекторові Стефану Совестру (Stephen Sauvestre) було доручено попрацювати над її художнім образом. Він запропонував обшити цокольні опори вежі каменем, зв'язати її опори та майданчик першого поверху за допомогою величних арок, які стали б одночасно головним входом на виставку, розмістити на поверхах вежі просторі засклені зали, надати верхівці вежі округлої форми і використовувати різноманітні декоративні елементи для її прикрашення. 
У січні 1887 р. Ейфель, держава і муніципалітет Парижа підписали договір, згідно з яким Ейфелю надавалася в особисте користування експлуатаційна оренда вежі строком на 25 років, а також передбачалася виплата грошової субсидії у розмірі 1,5 млн золотих франків, що склала 25 % усіх витрат на будівництво вежі. 31 грудня 1888 з метою залучення відсутніх коштів, створюється акціонерне товариство зі статутним фондом 5 млн франків. Половина цієї суми — кошти, внесені трьома банками, друга половина — власні кошти самого Ейфеля. 
Будівельні роботи протягом двох з невеликим років — з 28 січня 1887 р. по 31 березня 1889 р. — виконували 300 робітників. Рекордним строкам зведення сприяли креслення надзвичайно високої якості з вказанням точних розмірів 18 038 металевих деталей, для скріплення яких використовували 2,5 млн заклепок. 
Щоб закінчити вежу в призначений термін, Ейфель застосовував здебільшого заздалегідь виготовлені частини. Отвори для заклепок були просвердлені на намічених місцях уже заздалегідь, і дві третини від 2,5 млн заклепок були заздалегідь закріплені. Жодна із заготовлених балок не важила понад 3 тонни, що дуже полегшувало підняття металевих частин на передбачені місця. 
На початку застосовували високі крани, а коли конструкція переросла їх, роботу перейняли спеціально сконструйовані Ейфелем мобільні крани. Вони рухалися по рейках, прокладених для майбутніх ліфтів. 
Складність полягала і в тому, що підйомний пристрій повинен був рухатися уздовж щогл башти по вигнутій траєкторії із змінним радіусом кривизни. Перші ліфти на вежі приводилися в дію гідравлічними приводами. 
Аж до нашого часу використовуються два історичних ліфти фірми «Fives-Lill», встановлені в 1899 р. у східній і західній опорах вежі. З 1983 р. їх функціювання забезпечується електродвигуном, а гідравлічна апаратура збережена і доступна для огляду. 
Другий і третій поверхи башти пов'язував вертикальний ліфт, створений інженером Еду (Léon Edoux) (однокурсник Ейфеля по Центральній школі мистецтв і ремесел). Цей ліфт складався з двох взаємно врівноважених кабін. Кабіна піднімалася вгору з допомогою гідравлічного циліндра з довжиною ходу 78 метрів. Нижня кабіна при цьому виконувала роль противаги. На півдорозі до майданчика, на висоті 175 м від землі, пасажири повинні були пересісти в інший ліфт. Ємності з водою, встановлені на поверхах, забезпечували необхідний гідравлічний тиск. 
У 1983 р. цей підйомник, який не міг працювати в зимовий час, був замінений електричним ліфтом марки «Otis», що складається з чотирьох кабін і забезпечує пряме сполучення між двома поверхами.Зведення вежі вимагало особливої уваги до питань безпеки безперервних робіт, що і стало найбільшою турботою Ейфеля. Протягом будівельних робіт не було жодного смертельного випадку, що було значним досягненням для того часу. 
При підготовці котлованів для опор вежі, через близькість річки Сени, Ейфель вдався до методу, який він запровадив при будівництві мостів. У кожному з 16 кесонів фундамента знаходився робочий простір, до якого під тиском подавалося повітря. Через це туди не могла проникати вода, і робітники могли здійснювати екскавацію ґрунту без просочення його водою. 
Однією з найскладніших проблем для Ейфеля стала, парадоксальним чином, перша платформа. Масивні дерев'яні арматури повинні були утримувати 4 похилі опори і величезні балки першої платформи. Чотири похилі підпори покоїлися на наповнених піском металевих циліндрах. Пісок можна було поступово випускати і, таким чином, встановлювати опори під правильним нахилом. Додаткові гідравлічні підйомники у фундаментах опор давали можливість остаточного регулювання положення 4-х похилих опор, які, таким чином, можна було точно підігнати до залізної арматури першої платформи. 
Як тільки платформа лежала строго горизонтально, вона була прикріплена до похилих опор, а підйомники були вилучені. Потім будівництво продовжилося вже на самій вежі. Робота просувалася повільно, але безперервно. 31 березня 1889 року, менше ніж через 26 місяців після початку риття котлованів, Гюстаг Ейфель зміг запросити кількох більш-менш фізично міцних чиновників до першого сходження на 1665 сходин. Конструктор вежі Гюстав Ейфель встановив на її вершині французький прапор. 
Підсумковий бюджет будівництва склав 7,8 млн франків. Основна частина витрачених коштів практично окупилася за період роботи виставки, а її подальша експлуатація виявилася досить прибутковим бізнесом. За шість місяців роботи виставки подивитися «залізну даму» прийшли понад 2 млн відвідувачів. До кінця року вдалося відшкодувати три чверті всіх витрат на будівництво. Споруда мала приголомшливий і миттєвий успіх. 
У початковому договорі з Ейфелем йшлося про демонтаж вежі через 20 років після завершення будівництва. 
Творча інтелігенція Парижа і Франції була обурена зухвалим проєктом Ейфеля і, починаючи з самого початку будівництва, посилала до мерії Парижа обурливі листи і вимоги припинити будівництво вежі. Письменники і художники побоювалися, що металева конструкція буде придушувати архітектуру міста, порушувати неповторний стиль столиці, що складався протягом століть. Відомо, що в 1887 році 300 письменників і художників (серед них Александр Дюма (син), Гі де Мопассан і композитор Шарль Гуно) направили протест на адресу муніципалітету, характеризуючи конструкцію як «непотрібну і жахливу», як «сміхотворну вежу, що домінує над Парижем, як гігантський фабричний комин», додаючи: «Протягом 20 років ми будемо змушені дивитися на огидну тінь ненависної колони із клепаних залізних пластин, що простягнулася над містом, як чорна пляма». 
Гі де Мопассан регулярно обідав у ресторані на першому рівні вежі (нині ресторан «Жуль Верн»). На питання, навіщо він це робить, якщо вежа йому не до душі, письменник відповів: «Це єдине місце в усьому величезному Парижі, звідки її не видно». 
У жовтні 1898 Ежен Дюкрете провів перший сеанс телеграфного зв'язку між Ейфелевою вежею і Пантеоном, відстань між якими 4 км. В 1903 у генерал Ферре, піонер в області бездротового телеграфу, застосував її для своїх експериментів. Так сталося, що вежу залишили спочатку для військових цілей. 
З 1906 р. на вежі постійно розміщена радіостанція. 1 січня 1910 року Ейфель продовжує оренду вежі на термін сімдесят років. У 1914 році радіоперехоплення дозволило генералу Гальєну організувати контрнаступ на Марні під час Першої світової війни. У 1921 році відбулася перша радіотрансляція з Ейфелевої вежі. В ефір пройшла передача публічного радіомовлення, яка стала можливою завдяки встановленню на вежі спеціальних антен. З 1922 року стала регулярно виходити радіопрограма, яка так і називалася «Ейфелева вежа». У 1925 році зроблені перші спроби ретранслювати з вежі телевізійний сигнал. Передача ж регулярних телевізійних програм почалася з 1935 року. З 1957 року на вежі розташовується телевізійна щогла, яка збільшила висоту сталевої конструкції до 320,75 м. Крім неї, на вежі встановлено кілька десятків лінійних і параболічних антен, які здійснюють ретрансляцію радіо і телепрограм. 
 

Джерела: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B9%D1%84%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D0%B5%D0%B6%D0%B? , https://ua.news/wp-content/uploads/2021/07/1_t9zmcRUZlZmN_zUoIjdqIg-scaled.jpeg, https://www.youtube.com/watch?v=yXSHfV2OXBM

Національний дендрологічний парк "Софіїївка"


Національний дендрологічний парк «Софіївка» Національної академії наук України є шедевром світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII - початку XIX століть. Це зразок пейзажного паркового мистецтва - композиції води, землі, каменів, рослин, архітектурних споруд і скульптур. Площа парку сягає 180 гектарів. Парк розташований на околиці старовинного міста Умані Черкаської області.
Парк заснований у 1796 році польським магнатом Станіславом Щенсним Потоцьким на честь дружини красуні-грекині Софії, і подарований їй до дня іменин в травні 1802 року. Ідея спорудження парку в романтичному стилі з використанням римської та грецької міфології належала самій Софії.
Місце, на якому було створено парк «Софіївка», аж до 1796 року являло собою пагорби майже без рослин, де протікав струмок, що починався поблизу села Війтівка (тепер Родниківка). Береги струмка, затиснуті гранітними брилами, мали за прикрасу лише декілька дерев. В долині, де тепер ми бачимо розбиту колону, росли дві старі груші й десяток верб. Навколишні пагорби, вкриті скелями були місцем, де шукали собі поживи всі тварини. Долина, яка починалася від Красної Греблі, простягалася аж до нижньої частини Умані. Це чудове місце з прохолодними, прозорими й цілющими джерелами колись називалась Кам'янкою, і було настільки привабливим, що учні василіанського колегіуму обрали його для своїх розваг та ігор.
Долина з природними виходами граніту - ось чим удостоїла природа це прекрасне місце. Щоразу, оглядаючи з пагорбів навколишні дивовижні місця, граф Фелікс Потоцький і Софія з захопленням мріяли, що вміла рука може створити із цієї дикої степової природи. А тепер, споглядаючи парк, ми бачимо неперевершений шедевр кохання, природи та мистецтва.
Автором топографічного і архітектурного проекту, а також керівником усіх робіт з будівництва «Софіївки» був талановитий польський військовий інженер Людвиг Метцель, який зумів на полотно природи і людської праці покласти образи безсмертних героїв Гомерівської «Одисеї» та «Іліади».
В стислий термін був створений цей шедевр, що понад 220 років вражає відвідувачів своєю красою. Дивні пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, водойми, каскади, фонтани, кам'яні гроти - все це можна побачити, відвідавши парк.
За цей час нами виділено наступні сім періодів в історії розвитку «Софіївки».
Перший з 1796 по 1832 роки - період заснування парку і його розвитку як власності Потоцьких.
Другий період з 1832 по 1836 р. «Софіївка» перебуває у віданні Київської казенної палати.
З 1836 по 1859 рік парк знаходився у віданні Управління військових поселень. З 21 квітня 1836 р. згідно указу Миколи І «Софіївка» стала називатись Царициним садом. Сюди був запрошений академік архітектури А.І. Штакеншнейдер для будівництва нових архітектурних споруд. Це був період розквіту парку. В класичному стилі будуються Головні в'їздні ворота з вхідними баштами, Рожевий павільйон на острові Анти-Цирцеї, павільйон Флори, Китайська альтанка й інші малі архітектурні форми.
Прорізається Головна алея та з'єднується з містом вулицею Садовою.
В 1859 році парк перейшов у відання Головного училища садівництва, переведеного з Одеси до Умані. Парк стає навчальною базою училища, збагачується його рослинний світ; з рідкісних видів та форм рослин вченим-натуралістом В. Пашкевичем створюється Англійський парк. Нині Англійський парк займає площу близько 2 гектарів в північній частині «Софіївки». На заході межує з Партерним амфітеатром, на півдні - з Єлисейськими полями. В Англійському парку росте близько 100 видів і форм дерев кущів віком від 15 до 150 і більше років.
Після революції 1917 року і громадянської війни «Софіївка» перейменовується в Парк імені ІІІ-го Інтернаціоналу. Існуюче училище садівництва стало агротехнікумом, згодом сільськогосподарським інститутом, а нині - це Уманський Національний університет садівництва.
В 1929 році «Софіївку» оголошено Державним заповідником, їй надається самостійний статус, і до 1955 року вона кілька разів перепідпорядковується різним відомствам і міністерствам.
В часи великої Вітчизняної війни в парку було зруйновано багато архітектурних пам'яток. Після визволення Умані 10 березня 1944 року парк відновив свою роботу.
В 1955 році «Софіївку» передано у відання Національної академії наук України, якій підпорядковується і в даний час.  Згорнути
Парк «Софіївка» занесений до Державного реєстру національного культурного надбання як музей природи і садово-паркового мистецтва (схвалено рішенням Колегії Держкоммістобудування України 23.12.1993 №12 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.92  №466). Згідно з указом Президента України від 28.02.2004 №249/2004 «Про надання дендрологічному парку „Софіївка” НАН України статусу національного» парк іменується Національний дендрологічний парк «Софіївка». Постановою Президії Національної академії наук України №68 від 06.04.2005 Національному дендрологічному парку «Софіївка» надано статус науково-дослідного інституту НАН України.
Нині «Софіївка» - найбільший центр з інтродукції та акліматизації рослин Правобережного лісостепу України, де нараховується понад 3 тисячі таксонів різноманітних рослин. Як науково-дослідний інститут НАН України «Софіївка» здійснює фундаментальні та прикладні  наукові дослідження з актуальних напрямів біологічної науки з метою одержання нових наукових знань та їх використання для практичних цілей. Науковий колектив забезпечує збереження і вивчення у спеціальних, штучних і природних умовах парку «Софіївка» різноманітних видів дерев, кущів та трав’янистих рослин і їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Саме завдяки праці науковців «Софіївка», як інститут має визнання в наукових колах світу, що підтверджується міжнародними відзнаками та дипломами. В 1995 році «Софіївка» за результатами Міжнародного конкурсу Європа Ностра (Europa Nostra) колектив парку отримав всі відзнаки: медаль, диплом і барельєфний знак  за роботу з відновлення його після стихійного лиха 1980 року, а також за збереження пам'яток історії та культури.
При підготовці до святкування 200-річчя заснування «Софіївки» у вересні 1996 року значні зміни відбулися у західній частині парку, де на площі понад 50 гектарів створено практично новий парк з трьома ставками, органічно вписаними в ландшафт тальвегу Грекової балки. З боку вулиці Київської організовано нову вхідну зону в парк з усіма інфраструктурами, що призначені для обслуговування відвідувачів. Тут працюють магазини «Акванарій» та «Флора Софіївки». Ця зона пов'язана з Головним входом з вулиці Садової дорожньо-алейною системою. Після реконструкції головний вхід разом з оригінальною будівлею «Будинку творчості вчених» НАН України став візитною карткою «Софіївки». В «Будинку творчості вчених» розміщено музей мармурової скульптури, ресторан та готель.
За ці роки вченими «Софіївки» багато зроблено для вивчення історії будівництва парку, встановлення та відновлення забутих за попередні роки назв окремих об'єктів та паркових композицій, зокрема таких, як острів Ітака, грот Скілли, грот Поліфема, річок: Ахеронт, Коціта, Флегетон, Лета, Океан, Мнімосіма. По новому вказується місцезнаходження річки Стікс. Нову семантику відображає Острів Ітака, Площа зборів і т.п.
У 1984 році планета №2259, відкрита астрономом Бурнашевою в 1971 році, отримала назву «Софіївка» на честь одноіменного парку в Умані.
У 2007 році «Софіївку» визнано одним із Семи чудес України.
 

 

Джерела: https://www.sofievka.org/park/, https://planetofhotels.com/guide/sites/default/files/styles/paragraph__hero_banner__hb_image__1880bp/public/hero_banner/park-Sofiyivka-Uman-Ukraine.jpg ,https://www.youtube.com/watch?v=2iMvwZ4rGSo

Історія трьохсотметровій металевої вежі почалася ще в 1887 році. У процесі її будівництва було задіяно більше трьох сотень робочих, в результаті в березні 1889 Ейфелеву вежу побачив Париж. Головним архітектором цього неперевершеного творіння був відомий французький інженер Густав Ейфель. Саме він вирішив звести в місті абсолютно нову залізну конструкцію, аргументувавши свій вибір тим, що така споруда не зажадає великих фінансових вкладень. У перший час місцеві жителі не живили великої симпатії до майбутньої міської визначної пам'ятки, до того ж надійність металевої конструкції викликала безліч сумнівів. Споконвічна висота Ейфелевої вежі становила 312 метрів, в той час вона була найбільшою в світі. Згідно інженерним проектам вежа підлягала знесенню через двадцять років після зведення, проте її долю значно змінило розвиток радіомовлення. Так в 1921 році на Ейфелевій вежі була встановлена ​​перша антена, і почалося активне радіомовлення. Трохи пізніше, в 1935 році з'явилося і телевізійне мовлення, а через 22 роки була добудована телемачта, в результаті чого висота вежі стала більше на 12 метрів. Вага цього оригінального і неповторного споруди становить 10 тисяч тонн, при цьому коливання його верхній частині, навіть у найсильнішу негоду, не перевищують 15 сантиметрів. Ейфелева вежа прекрасна в будь-який час доби і пору року. Сонячним ранком вона виглядає юною, тонкої і витонченої, а з настанням сутінків підсвічується і виглядає ще більш ефектно. Щодня о 19:00 на Ейфелевій вежі включається ілюмінація і тисячі миготливих вогників вражають уяву здивованих мандрівників. Особливо красива вежа під час новорічних свят, коли її конструкції прикрашаються різнокольоровими гірляндами яскравих вогнів. Освітлювана електричними лампочками, вона стає схожа на величезну ялинку, яка урочисто підноситься в самому центрі французької столиці. Сьогодні Ейфелева вежа використовується не тільки як телевізійна вишка або станція метеорологічної служби, вона є найпопулярнішим туристичним об'єктом. На вежі розташовані три оглядові майданчики, з яких відкривається приголомшлива панорама Парижа. Щоб потрапити на самий верх конструкції, потрібно подолати тисячу й сім сотень ступенів. На першому поверсі знаходиться ресторан, де подаються страви національної кухні. На другому ярусі гостям пропонується постояти на просторій оглядовому майданчику. А піднявшись на третій поверх башти, можна заглянути в зберігся до наших днів робочий кабінет Гюстава Ейфеля. З вікон кабінету можна милуватися околицями французької столиці. Біля підніжжя вежі завжди йде жвава торгівля. Тут можна не тільки придбати різноманітні сувеніри, а й сфотографуватися на пам'ять або поласувати смачними смаженими каштанами. Щороку Ейфелеву вежу відвідують більше шести мільйонів туристів, а за всю свою довгу історію вона прийняла майже двісті сорок мільйонів гостей, незмінно залишаючись найромантичнішим пам'ятником Парижа.

Read more at: https://fr.igotoworld.com/ua/poi_object/1028_eiffel-tower.htm
Історія трьохсотметровій металевої вежі почалася ще в 1887 році. У процесі її будівництва було задіяно більше трьох сотень робочих, в результаті в березні 1889 Ейфелеву вежу побачив Париж. Головним архітектором цього неперевершеного творіння був відомий французький інженер Густав Ейфель. Саме він вирішив звести в місті абсолютно нову залізну конструкцію, аргументувавши свій вибір тим, що така споруда не зажадає великих фінансових вкладень. У перший час місцеві жителі не живили великої симпатії до майбутньої міської визначної пам'ятки, до того ж надійність металевої конструкції викликала безліч сумнівів. Споконвічна висота Ейфелевої вежі становила 312 метрів, в той час вона була найбільшою в світі. Згідно інженерним проектам вежа підлягала знесенню через двадцять років після зведення, проте її долю значно змінило розвиток радіомовлення. Так в 1921 році на Ейфелевій вежі була встановлена ​​перша антена, і почалося активне радіомовлення. Трохи пізніше, в 1935 році з'явилося і телевізійне мовлення, а через 22 роки була добудована телемачта, в результаті чого висота вежі стала більше на 12 метрів. Вага цього оригінального і неповторного споруди становить 10 тисяч тонн, при цьому коливання його верхній частині, навіть у найсильнішу негоду, не перевищують 15 сантиметрів. Ейфелева вежа прекрасна в будь-який час доби і пору року. Сонячним ранком вона виглядає юною, тонкої і витонченої, а з настанням сутінків підсвічується і виглядає ще більш ефектно. Щодня о 19:00 на Ейфелевій вежі включається ілюмінація і тисячі миготливих вогників вражають уяву здивованих мандрівників. Особливо красива вежа під час новорічних свят, коли її конструкції прикрашаються різнокольоровими гірляндами яскравих вогнів. Освітлювана електричними лампочками, вона стає схожа на величезну ялинку, яка урочисто підноситься в самому центрі французької столиці. Сьогодні Ейфелева вежа використовується не тільки як телевізійна вишка або станція метеорологічної служби, вона є найпопулярнішим туристичним об'єктом. На вежі розташовані три оглядові майданчики, з яких відкривається приголомшлива панорама Парижа. Щоб потрапити на самий верх конструкції, потрібно подолати тисячу й сім сотень ступенів. На першому поверсі знаходиться ресторан, де подаються страви національної кухні. На другому ярусі гостям пропонується постояти на просторій оглядовому майданчику. А піднявшись на третій поверх башти, можна заглянути в зберігся до наших днів робочий кабінет Гюстава Ейфеля. З вікон кабінету можна милуватися околицями французької столиці. Біля підніжжя вежі завжди йде жвава торгівля. Тут можна не тільки придбати різноманітні сувеніри, а й сфотографуватися на пам'ять або поласувати смачними смаженими каштанами. Щороку Ейфелеву вежу відвідують більше шести мільйонів туристів, а за всю свою довгу історію вона прийняла майже двісті сорок мільйонів гостей, незмінно залишаючись найромантичнішим пам'ятником Парижа.

Read more at: https://fr.igotoworld.com/ua/poi_object/1028_eiffel-tower.ht
Історія трьохсотметровій металевої вежі почалася ще в 1887 році. У процесі її будівництва було задіяно більше трьох сотень робочих, в результаті в березні 1889 Ейфелеву вежу побачив Париж. Головним архітектором цього неперевершеного творіння був відомий французький інженер Густав Ейфель. Саме він вирішив звести в місті абсолютно нову залізну конструкцію, аргументувавши свій вибір тим, що така споруда не зажадає великих фінансових вкладень. У перший час місцеві жителі не живили великої симпатії до майбутньої міської визначної пам'ятки, до того ж надійність металевої конструкції викликала безліч сумнівів. Споконвічна висота Ейфелевої вежі становила 312 метрів, в той час вона була найбільшою в світі. Згідно інженерним проектам вежа підлягала знесенню через двадцять років після зведення, проте її долю значно змінило розвиток радіомовлення. Так в 1921 році на Ейфелевій вежі була встановлена ​​перша антена, і почалося активне радіомовлення. Трохи пізніше, в 1935 році з'явилося і телевізійне мовлення, а через 22 роки була добудована телемачта, в результаті чого висота вежі стала більше на 12 метрів. Вага цього оригінального і неповторного споруди становить 10 тисяч тонн, при цьому коливання його верхній частині, навіть у найсильнішу негоду, не перевищують 15 сантиметрів. Ейфелева вежа прекрасна в будь-який час доби і пору року. Сонячним ранком вона виглядає юною, тонкої і витонченої, а з настанням сутінків підсвічується і виглядає ще більш ефектно. Щодня о 19:00 на Ейфелевій вежі включається ілюмінація і тисячі миготливих вогників вражають уяву здивованих мандрівників. Особливо красива вежа під час новорічних свят, коли її конструкції прикрашаються різнокольоровими гірляндами яскравих вогнів. Освітлювана електричними лампочками, вона стає схожа на величезну ялинку, яка урочисто підноситься в самому центрі французької столиці. Сьогодні Ейфелева вежа використовується не тільки як телевізійна вишка або станція метеорологічної служби, вона є найпопулярнішим туристичним об'єктом. На вежі розташовані три оглядові майданчики, з яких відкривається приголомшлива панорама Парижа. Щоб потрапити на самий верх конструкції, потрібно подолати тисячу й сім сотень ступенів. На першому поверсі знаходиться ресторан, де подаються страви національної кухні. На другому ярусі гостям пропонується постояти на просторій оглядовому майданчику. А піднявшись на третій поверх башти, можна заглянути в зберігся до наших днів робочий кабінет Гюстава Ейфеля. З вікон кабінету можна милуватися околицями французької столиці. Біля підніжжя вежі завжди йде жвава торгівля. Тут можна не тільки придбати різноманітні сувеніри, а й сфотографуватися на пам'ять або поласувати смачними смаженими каштанами. Щороку Ейфелеву вежу відвідують більше шести мільйонів туристів, а за всю свою довгу історію вона прийняла майже двісті сорок мільйонів гостей, незмінно залишаючись найромантичнішим пам'ятником Парижа.

Read more at: https://fr.igotoworld.com/ua/poi_object/1028_eiffel-tower.htm
Історія трьохсотметровій металевої вежі почалася ще в 1887 році. У процесі її будівництва було задіяно більше трьох сотень робочих, в результаті в березні 1889 Ейфелеву вежу побачив Париж. Головним архітектором цього неперевершеного творіння був відомий французький інженер Густав Ейфель. Саме він вирішив звести в місті абсолютно нову залізну конструкцію, аргументувавши свій вибір тим, що така споруда не зажадає великих фінансових вкладень. У перший час місцеві жителі не живили великої симпатії до майбутньої міської визначної пам'ятки, до того ж надійність металевої конструкції викликала безліч сумнівів. Споконвічна висота Ейфелевої вежі становила 312 метрів, в той час вона була найбільшою в світі. Згідно інженерним проектам вежа підлягала знесенню через двадцять років після зведення, проте її долю значно змінило розвиток радіомовлення. Так в 1921 році на Ейфелевій вежі була встановлена ​​перша антена, і почалося активне радіомовлення. Трохи пізніше, в 1935 році з'явилося і телевізійне мовлення, а через 22 роки була добудована телемачта, в результаті чого висота вежі стала більше на 12 метрів. Вага цього оригінального і неповторного споруди становить 10 тисяч тонн, при цьому коливання його верхній частині, навіть у найсильнішу негоду, не перевищують 15 сантиметрів. Ейфелева вежа прекрасна в будь-який час доби і пору року. Сонячним ранком вона виглядає юною, тонкої і витонченої, а з настанням сутінків підсвічується і виглядає ще більш ефектно. Щодня о 19:00 на Ейфелевій вежі включається ілюмінація і тисячі миготливих вогників вражають уяву здивованих мандрівників. Особливо красива вежа під час новорічних свят, коли її конструкції прикрашаються різнокольоровими гірляндами яскравих вогнів. Освітлювана електричними лампочками, вона стає схожа на величезну ялинку, яка урочисто підноситься в самому центрі французької столиці. Сьогодні Ейфелева вежа використовується не тільки як телевізійна вишка або станція метеорологічної служби, вона є найпопулярнішим туристичним об'єктом. На вежі розташовані три оглядові майданчики, з яких відкривається приголомшлива панорама Парижа. Щоб потрапити на самий верх конструкції, потрібно подолати тисячу й сім сотень ступенів. На першому поверсі знаходиться ресторан, де подаються страви національної кухні. На другому ярусі гостям пропонується постояти на просторій оглядовому майданчику. А піднявшись на третій поверх башти, можна заглянути в зберігся до наших днів робочий кабінет Гюстава Ейфеля. З вікон кабінету можна милуватися околицями французької столиці. Біля підніжжя вежі завжди йде жвава торгівля. Тут можна не тільки придбати різноманітні сувеніри, а й сфотографуватися на пам'ять або поласувати смачними смаженими каштанами. Щороку Ейфелеву вежу відвідують більше шести мільйонів туристів, а за всю свою довгу історію вона прийняла майже двісті сорок мільйонів гостей, незмінно залишаючись найромантичнішим пам'ятником Парижа.

Read more at: https://fr.igotoworld.com/ua/poi_object/1028_eiffel-tower.htm
Підписатися на: Дописи (Atom)